Дорога життя
Я дуже довго йшла сама до себе,
Вставала,
падала і знову мовчки йшла,
Мені
завжди допомагало небо,
Коли
найважчою дорога ця була.
І
кожний раз питання задавала:
А
хто насправді Я й чому на цій Землі?
А
де раніше Я перебувала?
Чому
минуле в мороці, в імлі?
Хто
наказав забути все, що було?
Чому
я бачу часом ясні, дивні сни?
Чому
між іншим випадково чула
Підказки
щодо дій, щоб шлях мій був ясний?
Питань
багато, відповідей мало,
Але
їх пошуки – то сенс мого життя.
Напевно,
я чимало сил іще б віддала,
Щоб
привідкрить завісу свого майбуття.
© Любов Шевчук
Немає коментарів:
Дописати коментар